Багато європейців не розділяють захоплення іспанців корридою. Адже вбивати тварину отак привселюдно і нешивидко здається декому занадто кривавим видовищем. Але ця традиційна розвага сягає корінням у часи Римської імперії та гладиаторських боїв. І коли на арену виходить тваринка вагою за тону, то на місці тореадора зголоситься бути не кожний.

Приємно зазначити, що в Іспанії навіть є тореадор українського походження, його, правда, називають «Finito de Moscú» бо він «із Маскви», але народився Роман Карпухін  в Харкові 1967 року.  http://genry3000.livejournal.com/38618.html

Ну і що, що іспанці його серйозно не сприймають, адже на арені він виглядає не тореадором, а скоріш танцюристом, ким він, власне, і є. Торерував «Finito de Moscú» не дуже довго, достатньо аби засвітитися та ввійти в анали, а врешті решт відкрив школу танців у Барселоні…

Ну, але пісня не про нього. А про те, що в Іспанії існує дуже росповсюджена страва «criadillas», тобто прибамбаси телят, баранців та биків; і хлопчикам з дитинства радять цю страву вживати, аби те, що треба, росло… І воно справді росте, мушу визнати! :)))

І там така радість досить дешевенько Вам обійдеться, дешевше бруду: 3,5 євро за 1 кг!

Пригадався анекдотик. Приходить чувак в ресторан близ Арени, де коррида відбувається, і замовляє собі відповідну страву — «criadillas». Йому приносять на підносі чималенький прибамбас, ледь доїв весь. Смачно, блін!

Повертається наступного дня, знову просить теж саме. Приносять блюдо, а там лежить дещо в п»ять разів меньше за розміром. Чувак обурюється: «Як так, чому так мало?» На що йому вдповідають: «Вибачте, сеньор, вчора не пощастило бику, а сьогодні- тореадору!»