Місто без сексу

По закінченні періодів кохання мозок мій повертається назад і я починаю аналіз фактів... Тож я провела дослідження і знайшла одну цікаву річ: я відстежила власний ЦИКЛ закоханості. Існує!!! Принаймні існує у мене...

Коли все гаразд, тобто коли кохання взаємне, цикл може бути довгим, адже стосунки живляться полум’ям кохання. Інколи після такого кохання якийсь час ще тепло, ще тліють вуглинки і ще не хочеться вірити, що це вогнище вже не палатиме, як колись, а зійде на попіл, який згодом розвіє вітер...Це один цикл....

Інколи такий вогонь, спочатку великий та прекрасний,  раптом перетворюється на смердючу смолу, яка коптить, куриться і не дає дихати, це агонія кохання - пекельна лава, що нищить все живе на своєму шляху. Ми ще відмовляємося вірити в те, що колись яскрава і потужна ватра зараз отруює все навколо і що вона приречена... Від неї просто треба тікати: шукати свіжого повітря та позбутися опіків і душевної капоті...Це інший цикл...

А коли кохання одностороннє, воно просто спопеляє душу зсередини... Це вогонь, якому не вистачає кисню аби горіти, він намагається вирватися за межі скляного коробу, у розпачі шукаючи вихід, мовчазним ротом хапає останній ковток повітря і... розуміє, що приречений на самоспалення... Це третій цикл...

Ну і найпрекрасніший вогонь – вічний. Той, що горить не зважаючи ні на що, той який оберігають, в який вірять і який не залишають без хмизу та вугілля. Хай він не велике вогнище, не потужна ватра, однак його тепла вистачає аби довго гріти щонайменш два серця... Це цикл щасливих...