Місто без сексу

Я відкрила в собі великий талант...я підозрювала, що він у мене є, але не так давно переконалася остаточно. Я просто геніально вмію закохуватись не в тих людей. Якщо я закохалася, то чоловік виявиться «не тим» рано чи пізно. Якщо рано, то я ледь витримую місяць стосунків, якщо пізно – то я потім роками "очухуюсь» від тих стосунків, або ще гірше - продовжую і далі кохати, коли мене вже давно не кохають.

 А інколи я перевершую саму себе: закохуюсь у найкращого друга свого хлопця, в свого начальника, в свого наукового керівника, в священика на хрестинах, або... в колегу по роботі (табууууу!), щасливо одруженого (буууууууууу!), причому зовсім невчасно: коли я щойно почала зустрічатися з перспективним, прикольним  та симпатичним чувачком (блііііін!).

Цього разу, я й сама не помітила, що закохалася. У нас були приємні дружні стосунки, якісь спільні заходи з колегами, нічого ТАКОГО... Але коли я розповідала подругам про свого "хлопця" мій голос був рівним та спокійним, проте коли я згадувала про «друга», то мій голос мінявся на «щасливий вереск».  Подружки ці симптоми помітили першими!

Тільки потім я сама почала помічати, що ставлення до мене мого "хлопця" абсолютно егоїстичне, а мій «друг» дійсно відчуває, коли мені погано і що мені потрібно аби почувати себе краще, він, як ніхто, міг вчасно підставити мені своє дружнє плече...

Свого часу через мене була вже зруйнована сім’я. За той гріх я розплатилася повною мірою, однак, як виправдання, можу сказати, що я не вела підпільних партизанських війн, ні! Я просто поставила ультиматум: «Або я, або вона!». Він обрав мене, хоча потім всі п’ять років наших стосунків він змушував мене «платити» за оте своє рішення...  Він почувався винним, а причина його провини була завжди поруч  і терпіла всі його зальоти, не забуваючи при цьому витирати соплі, які він час від часу пускав!

І тут така халепа знов... я геть не знала, що робити... звісно, я навіть не збиралася починати якісь рухи в його бік: людина щаслива у шлюбі і я вже не така зухвала і самонадійна, як колись була, та й він не проявляв ніякої ініціативи, крім дружньої. Романтичні платонічні стосунки... Коли він з’являвся на горизонті - то було як сонце серед хмар! І звичайний «Привіт! та Як справи?» вже піднімали мені настрій! Я його дійсно хотіла, але не так, як я зазвичай хочу чоловіка, а завсім по-іншому: мені було поруч з ним тепло і затишно, як біля комину, якого йде тепло та світло... Він дійсно виявляв турботу про мене, хай у дрібницях, але саме з дрібниць складається життя.

Я навіть спробувала "поборотися" з почуттям, скоренько почала собі шукати когось на заміну: так, щоб «цвях цвяхом», але з того не вийшло нічого! Не можу я бути закоханою в одного, а «спати» з іншим!  

І тут я собі подумала: зупинися! Якщо до тебе прийшло кохання, хай не те і не там, але чомусь тебе потягнуло до цього чоловіка! Придивися до нього і зрозумій причину!

Що я й зробила: аналіз об’єкта кохання!  

Він не красень і не типовий сексапільний мачо, отже «стрілу» пустив явно не мій тваринний інстинкт! У нього також нема харизми інтелектуального гуру, отож мій мозок теж тут ні до чого! Отже тут роль зіграло щось інше! Що????

 Думаю, він відчув, що у мене на той час був непростий період в житті і що мені вкрай було потрібне «дружнє плече», яке він час від часу підставляв, оточуючи мене, по можливості,  турботою та увагою. Чутливість та чуйність! І серце «снігової королеви» розтаяло.... Кап-кап-кап!

Мені довелося докласти зусиль аби приборкати власне почуття! І ще трошки, аби зрозуміти: до чого ж зі мною трапилася оця вся халепа...

Але це вже тема для іншого посту!